Наші дітки

Сайт-форум для щасливих батьків


Міні-чат
Щоб додати необхідна авторизація




Нові повідомлення [ Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Вагітність і пологи » Розповіді про пологи » Три сина - три щастя в моєму житті !!!! (Історія народження найкоханіших в світі синочків))
Три сина - три щастя в моєму житті !!!!
НаталочкаДата: Вівторок, 01.12.2015, 17:49 | Повідомлення # 1
Перехожий
Група: Користувачі
Повідомлень: 4
Репутація:
« 0 »
Місто: Самбір
Статус: Офлайн
Усі нагороди: 2
Привіт усім)Я на форумі уже давненько зареєстрована, але чомусь не писалося весь цей час)Тепер вирішила приєднатися до вашої компанії,і почну з історій які змінили мене,моє життя)тому що з їх появою я зрозуміла що таке насправді ЩАСТЯ,і саме тепер я можу впевнено сказати що я найщасливіша мама ТРЬОХ СИНОЧКІВ)
З чоловіком ми зустрічались 3 роки.Жили ми в різних містах за 150 км один від одного,бачились не часто,ця відстань нас просто вбивала,і от коли я закінчила навчання,ми вирішили що хватить чекати і одружилися,відгуляли весілля ми 22 вересня,і уже на наступний місяць вирішили що хочем дитинку,почали старатися і уже через місяць побачили дві полоски на тесті.Ми були дуже щасливі.Вагітність проходила нормально,тільки дуже сильний токсикоз до 14 тижня вагітності,я не могла їсти,навіть спати постійно бігала до білого друга.Я дуже хотіла першого хлопчика,і у 18 тижнів нам сказали що у нас буде синочок.На 22 тижні через білок у сечі(як виявилось потім це була молочниця,яку чомусь не замітила моя Г)мене направили у стаціонар,пролежала я там 2 тижня,прокапали вітаміни для мого синочка,попила персенчику.В той час там народилась дівчинка,а мама її втекла одразу на слідуючий день, а іі лишила,ми кожний день ходили до неї носили памперси,купляли одяг,вона була дуже гарна,а головне здорова,нам було дуже її шкода.І якось вирвалась на волю,бо чомусь мене здорову не хотіли випускати звідти.Далі був найпрекрасніший час вагітності,мене більше не тошнило,нічого не боліло,я насолоджувалась цим станом,багато гуляла,зустрічалась з подругами,ходила з мамою вибирати речі для нашого зайчика,мені не дозволяли нічого купляти тому я вибирала,а мама з радістю купляла для свого першого внука,я навіть сесію встигла здати.На 36 тижні вирішила домовитись з лікаркою в ПБ,подзвонили спочатку до маминої знайомої,та вона була у відпуску тому порадила і дала номер тел іншої.Ми домовились про зустріч,зустрілись вона мені дуже сподобалась,молоденька та дуже приємна,а ще гарний спеціаліст,оглянула мене та відпустила гуляти,сказала якщо щось дзвони.На 39 тижні в мене почала відходити пробка,подзвонила до Г,при огляді відкриття було на 2 пальця,лікарка сказала завтра з речами лягати у ПБ,що максимум через два дня буду родити,я на радості подзвонила чоловіку щоб брав вітпуск бо лишилось ще зовсім трохи.І от лягла я в ПБ,в палаті нас було 6,дівчата були з області тому лежали постійно,а я тікала додому,ну не могла я там спати,приносила їм домашньої їжі,нам було весело,ходили кожного дня по кавуни і казали що от наїмося останній раз і підемо родити,та наші малючки вперто сиділи у животиках.От уже минув тиждень як я в БП а змін ніяких,наше коло поступово почалось зменшуватись,спочатку народила одна дівчинка,а потім і інша.Нас лишилось троє старожилів.У вівторок прийшла моя Г і сказала що якщо не піде діло до пятниці,то будемо ставити ен запрос.І от проходить день за днем,ми далі напихаємось ніби останній рах кавунами,персиками,а нічого так і нема.В пятницю мені все ж таки поставили ен запрост,додому я не поїхала,так як ще тоді якраз був потом,(я думаю багато хто памятає потоп в Івано-Франківську та обл.у липні 2008 року).Та коли і в суботу ввечері нічого не було я всеж не витримала і поїхала додому.Ми прекрасно провели час з чоловіком,багато гуляли містом,докупляли ще ліки,памперси,одяг.В неділю пішли все ж таки подивитись що там на річці,так як живем через дорогу,то гуляли по дамбі ми до вечора,і хоть вода була ще велика,та уже не така страшна.В ночі я відчула біль у низу живота,я на радості почала засікати час,(яж точно незнала як то має виглядати)і от десь в 2 год.ночі розбудила чоловіка,маму,подзвонила до Г та сказала приїжджати то якраз була її зміна.От приїхала я така щаслива,взяли мене на крісло,посміялись з мене і сказали що ще я мінімум до вівторка буду ходити,вкололи ношпу і відправили спати,а я не хотіла іти в палату тому втекла знову додому.Пішов уже 42 тиждень вагітності.В понеділок було свято Володимира,а наш інтер якраз так називався,ми всі дружно привітали його,а він посміявся що народим ми всі троє Володиків.Та мій синочок так і сидів у мене в животику.Вночі всеж таки почало мене хватати,та я вже не кіпішувала.Ранок приніс нам трьом сюрприз у одної дівчинки з нашої трійці старожилів відійшли води і її відправили у родзал,у мене схватки були уже кожні 15 хв.А ближче до обіду і ту третю вже також почало хапати.Приїхав мій чоловік,ми з ним ще погуляли по вулиці,а потім пішли в палату(в нас були партнерські пологи),після клізми в мене було таке відчуття що всі схватки злились в одну,чоловік старався як міг,розтирав спину,підтримував морально,я не кричала,тільки стогнала.О 16 нас перевели у родзал,я стрибала на мячику,сиділа на кріслі,ходила,кожного разу коли приходила Г я просила щоб мені щось вкололи,я вже зовсім немала сил,я ужасно хотіла спати, а лягти мені не дозволяли,в сусідній палаті чула як матюкалась та кричала моя сусідка по палаті,а з іншої сторони вже плакав синочок ще однієї.Близько 19 в мене уже було повне відкриття,та схватки стали слабіші,а потуги не приходили,мені підключили капельницю,пробували давити на живіт,та синочок ніяк не міг вставити правильно головку.Я вже не могла,просто відрубувалась,і кожного разу коли відкривала очі,бачила перелякане обличчя чоловіка.Почали і лікарі кіпішувати,в родзал приходили все нові і нові лікарі.У 20,коли вкотре прослуховували серденько мого синочка,воно у нього почало пропадати,що ми тоді пережили,я бачила перелякане обличчя чоловіка,лікарі прийняли рішення екстренно кесерити,чоловік провів мне до операційної,і перед ним закрили двері.На той момент я уже нічого не розуміла що зі мною робиться,думка була тільки одна,щоб мій синочок був живий.Останнє що я памятаю це здоровезний шприц з білою рідиною,яку вводили у капельницю,і руки анастезіолога які гладили мене по голові....Коли проснулась,то перше що я побачила це голубенький згорточок який тримав мій чоловік,і сльози котились по його щоках,а збоку сиділа моя мама.Мені показали моє сонечко,я його поцьомкала,і подякувала Богу що врятував мого синочка.Так 29 липня у вівторок о 20.25 з вагою 3.300 кг та 50 см за допомогою правильного рішення лікаря від Бога Кінаш Н.М та Лапи В.та ласки Божої зявилось наше саме найбільше щастя,наш синочок.З самого початку ми вибрали для синочка імя Владислав,та коли я побачила синочка,а ще очі свого коханого чоловіка,то зрозуміла що хочу назвати його Євгенчиком в честь його татка,який пройшов все це з нами,і підтримував мене.

Коли синочку було 9 місяців,я дізналась що знову вагітна,що для нас стало дуже великим сюрпризом,так як завжди захищались.Одразу постало питання як бути,саме найбільше нас лякало це те що в мене був шов на матці,і що ще дуже мало часу пройшло від кесарського.Вирішили піти на УЗД подивитись як стан шва,та дитинки.На УЗД нас порадували сказала що шов нормальний,ризики звичайно є,та вони є завжди, дитинка нормально розвивається.Вагітність проходила нормально,набагато краще ніж попередня,без токсикозу.(здавала аналізи,ходила на узд,боролась із своєю Г в ЖК яка постійно хотіла впхати мене на збереження).Я проводила час із своїм синочком,доглядала за ним,навіть на ручки піднімала до останнього місяця.На 20 тижні нам сказали що в нас буде ще один синочок,я морально готувалась до ще одного КР.На 35 тижні коли я подзвонила до Н.М вона сказала що її перевели у гінекологію,і не зможе мене кесерити.Так я попала до Гурбель Л.І.Перебула я всі різдвяні свята дома,а 20 січня поїхала здаватися в ПБ.Мене готували до КР,я здавала аналізи,робила останнє УЗД,кардіограму і таке інше.Спочатку операцію призначили на суботу 23 січня,та через екстрене вона переносилась два рази.26 січня, знову ж таки у вівторок,зранку прийшов анестезіолог і переконав мене на спинальну анестезію(за що йому дуже вдячна).Мене підготували до операції,ввели анестезію,мене чомусь не брала вона,прийшли лікарі і почали різати, а я все відчуваю,сказала їм,вони трохи почекали,та всеодно я відчувала кожний їхній рух,розрізали мене довго хвилин 15,перед мною висів годинник.саме найгірше було коли витягували мого синочка,та я терпіла заради свого зайчика,0 10.05 ранку почула я перший крик свого сонечка,народився він з вагою 3.750кг та 52 см.Мені дали поцьомати мого синочка,і забрали,а я попросила щоб мені щось вкололи бо анестезія все слабшала,а коли почали вишкрябувати плаценту,я вже не могла терпіти.Я заснула.Далі були нестерпні 3 дня в реанімації,нестерпний біль в спині,через який без обезболючого я не могла навіть сісти,а треба було дивитись за синочком,бо тоді карантин нікого не пускали.І знову ж таки величезна підтримка чоловіка,який почувши мій голос,одразу все зрозумів і домовився щоб його пропустили до мене.Назвали ми синочка Денисиком.

Почну з того що вагітність ми не планували,але і не те що не хотіли ще одної дитинки. Все частіше я думала про малесеньких діток,все частіше заглядалась на вагітних та провожала поглядом коляски)тому і розмови з чоловіком про це також почастішали,та якось самим наважитись було страшно. Якраз той цикл я з своєю Г вирішила припинити пити регулон на 2 міс.дати трошки організму перепочити,вагітність я не виключала,але і розуміла що після КР та ОК не так швидко це може статися,але Боженька вирішила інакше і уже на наступний місяць я тримала тестик з двома полосками,стало одночасно і радісно і дуже страшно))я не знала чи справлятимусь із трьома,незнала як сприймуть дітки цю новину,як виносити дитинку з двома швами на матці і як пережити ще один КР,чоловік весь час підтримував та заспокоював)і мої вагітні(підживлені гормонами)страхами минали самі. Вагітність проходила,можна сказати, нормально,шов на матці вів себе добре та стабільно,аналізи також були внормі.Помаленько почали підготовлювати синочків до появи ще однієї ляльки,старший сприняв нормально,а от менший (ну вже дуже маминий синочок)ніяк не хотів,казав що нам більше нікого не треба бо в нас є він,напевне думав що ми менше будемо його любити,тому усі 9 міс.ми кожний день говорили як ми їх любимо і якими найкращими братиками вони будуть,придумували розповіді що вони будуть робити,як будуть вчити маленького всьому,захищати,любити,на усі узд ходили всією сімєю,слухали вечором копнячки маленького в пузику,ходили вибирати речі,бутилочки та пустушки,ми дозволяли це все вибирати їм,тому помаленько моїм синочкам це все сподобалось,і вони стали любити маленького карапузика,і вже з нетерпінням чекали його появи,кожного дня питали коли я поїду в лікарню і мені розріжуть животик) З самого початку моя інтуіція підказувала мені що в нас 100% дівчинка, я навіть інших варіантів не розглядувала,навіть хотіла з перших днів накупляти різних платтячок,чоловік зупинив та попросив дочекатися УЗД,та наш маленький кіндер вперто не хотів нам показуватись,на перших двох ще нічого не було видно,потім дядько уздист не зміг зловити,пояснивше це тим що через мій шов промені не можуть повністю попасти куди потрібно,в 28та 35 тижнів мій лялюсик показував нам тільки дупку,а перед самим КР уже був завеликий)тому обійшлись речами нейтральних кольорів ну і звичайно ніяких платтячок)а моя інтуїція вперто мені говорила там донечка(напевне через те що дуже вже її хотіла).
Час спливав дуже швидко,ми закінчили ремонти,перебрались в нашу,таку омрієну,квартирку,багато гуляли,їздили...В 33 тижні я зрозуміла що мені уже потрібно вирішувати де я буду народжувати,спочаткі хотіла до Франківська як і минулі рази,та нам би потім прийшлось з маленькою дитинкою іхати 150км а це як не крути досить довго тому було вирішено що будемо їхати до Львова.По допомогу у виборі ПБ та лікаря я звернулася до наших дівчат на форумі,за що їм дуже вдячна.Спочатку думала на Джамбула до Данкова,та потім дізнавшись що там не дозволяють бути нікому з рідних,а мені це було ну дуже потрібно,був вибраний медінститут та лікар Жемела О.Вона сказала що так як це 3-тій КР то будуть кесерити швидче,тому 1 червня щоб зречами була у неї. Відгулявши свято в садочку мого Євгенульки,наївшись шашличку,і влаштувавши свято діткам до дня захисту дітей швидше,з чистою совістю поїхали в ПБ. При огляді чомусь лікар дуже наголошувала про те щоб я багато не ходила а тільки лежала,але точно нічого не сказала,я дуже здивувалась з її слів,подумавши що я у Львові мене нічого не турбує,прекрасна погода,і я буду сидіти в палаті тому,поздававши всі аналізи з чистою совістю пішла гуляти по Львові,вечором прийшла лікарка і сказала що тягнути не будуть і прокесерять уже в четвер 5 червня,потім лікарка призналася що там уже було все готове,і ще якийсь день і почалися пологи самі.На наступий день в мене почався мандраж,тому чоловік приїхав до мене і цілий день ми гуляли,ходили по магазинам відволікав мене від поганих думок)І от настав ранок четверга,операція була назначена на 7.30. Мене всю трясе,ледве відпустила чоловіка,анестазіолог намагається щось жартувати,та говорити про погоду,у відповідь від чує що це зараз остання річ яка мене цікавить,переконую його вколоти наркоз мені зараз,а він все відповідає що намастять тобі живіт і тоді вколим,я доказую що це просто іздівательство над моєю нервовою системою,потім прошу щоб ні в якому разі не лишав мене саму тут доки я непроснуся,він з мене сміється(дуже веселий якийсь попався).І от по його команді починаю рахувати 10..9..8..7...перше що памятаю я відчула це те що хтось тримає за руку та постійно цілує то в щоку,то в лоб то очі,чую якийсь шум та сказати чи бодай відкрити очі немаю,знову ніби засинаю..через пару хвилин все ж таки намагаюсь щось сказати...не зразу виходить,питаю чи все добре з малесеньким,де він ну і звичайно питаю хто в нас...чоловік заспокоює що все добре,і що в нас здоровесенький і прекрасний синочок...розумію що моя інтуїція вперше за життя мене підвела...жалю немає..просто відчуття невимовного щастя та радості...Через хвилин 30 нам привезли наше чудо,наш даруночок від Бога,який же він малесенький,безпорадний такий наш рідний і безмежно любимий,от воно щастя відчути ще раз народження дива!!!Синочок малесенька копія татуся,тільки очка має мої сині,як і його братики,наше щастячко народилося на 38 тижні о 8.10 ранку з вагою 3,550 та 50см.Потім були довгі 7 днів перебування в ПБ,та радісне повернення додому,старші синочки одразу для мене стали якість такі дорослі,ніби виросли за той тиждень,обнімала та цьомала їх напевне ніби не бачила їх рік,одразу ж почали допомагати,розказувати казочки та співати колискові,обнімати та цьомати братика)
От уже нашому Данилику майже 1,6 рочки, а я до цього часу не можу нанюхатись,нацьоматись,наобніматися та налюбуватися ним. Немає більшого щастя як перші посмішки,перші агу,перші зубки,перше мама,перші крочки)як же він любить тулитися та обніматися,цьоматися,мамусиний хвостик,мамусина радість та щастячко))))
Я безмежно щаслива МАМА ТРЬОХ СИНОЧКІВ,я насолоджуюсь материнством та безмежно люблю своїх найрідніших,найдорожчих,найкоханіших)))))))))))))))
Прикріплення: 0747474.jpg(49.7 Kb)


Повідомлення відредагував Наталочка - Вівторок, 01.12.2015, 17:50
 
НюськаДата: Вівторок, 01.12.2015, 20:52 | Повідомлення # 2
Живе тут
Група: Admin
Повідомлень: 1900
Репутація:
« 21626 »
Статус: Офлайн
Усі нагороди: 12
Поки перечитала, то геть сплакалась.....так щиро і гарно написано...молодець!!! ЩАстя вам і вашим синочкам!!!

 
Зеленооке_дівчаДата: Середа, 02.12.2015, 23:49 | Повідомлення # 3
Куратор
Група: Куратори
Повідомлень: 1541
Репутація:
« 7017 »
Місто: Довговоля(Кузнецовськ)
Статус: Офлайн
Усі нагороди: 16
Наталочка, тричі щаслива мама! Дуже гарна розповідь! Щастя вашій сім*ї і здоров*я діткам!


 
родюча_земляДата: Субота, 12.12.2015, 21:07 | Повідомлення # 4
Фанат
Група: Друзі
Повідомлень: 690
Репутація:
« 3156 »
Місто: Рівне
Статус: Офлайн
Усі нагороди: 8
Наталочка розповідь класна,аж задушу роздирае,читаю і сльози котяться від вашого щасття. Хай три козачка гарно ростуть і будуть щасливі.


 
Форум » Вагітність і пологи » Розповіді про пологи » Три сина - три щастя в моєму житті !!!! (Історія народження найкоханіших в світі синочків))
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: